Улюблені Брати і Сестри!

Сьогодні у єдності з усією Церквою ми починаємо Адвент, незвичайний час, коли в серцях будиться очікування на повернення Христа і спомин про Його перший прихід, коли Він, зрікшись своєї божественної слави, прийняв наше смертне тіло. Коли я читав сьогоднішній уривок Євангелія, мені пригадалися слова Ісуса, які наводить Євангелист Марко: «Мавши очі не бачите, і мавши вуха не чуєте» (Мк 8,18). Чому я єднаю цю цитату з сьогоднішнім Євангелієм? Це тому, що все сьогоднішнє Євангеліє завершується закликом Ісуса, з яким Він звертається до своїх учнів: «Пильнуйте!». Але ж сьогодні учнями Христа є ми, це до нас Він промовляє тепер, це ми повинні почути цей заклик. Адже віруємо, що Боже Слово живе, що Бог керує його до нас в кожному часі. Воно таке ж, незмінне і дане нам, щоб ми проголошували його і виконували в нашому житті. Тому розважмо разом, що означає цей заклик Ісуса, як його застосувати у нашому житті, а особливо у визнаванні нашої єдиної віри. Приймімо його тепер, у часі, який нам даний, і не ігноруймо його, щоб ми не пропустили тієї однієї найважливішої миті, коли надійде Господь.

«Пильнувати» означає: не спати, мати відкриті очі, бачити. Гарним прикладом такого розуміння заклику Ісуса є поведінка матері, яка перебуває біля своєї хворої дитини. Вона розуміє, що не може допустити хвилини неуважності та зволікання. Вона знає, що, не зважаючи на свою втому, повинна бути готовою задовольнити потреби дитини. Так само і ми не можемо проспати, закрити свої очі і не зауважити тієї миті, коли Слово стало Тілом і оселилося між нами, обіцяючи нам дар спасіння. «Пильнувати» означає не спати і бути тверезим, завжди готовим діяти. Здається, що такої постави сьогодні як ніколи потребує людство, щоб вірно оцінити і зрозуміти, що є для нього справжнім добром, а що злом. Ми потребуємо цього, щоб не піддатися чужому та ворожому повчанню, яке випробовує нашу віру, чи, бувало, не вдасться звести нас на шлях, який тільки частково опирається на Євангелії. Ісус, який звертається до своїх учнів з закликом «пильнуйте», запрошує їх до того, щоб вони були уважними, щоб стерегли своєї віри, довіри та перебування з Богом Отцем; щоб у своєму сприйнятті реальності вони не втратили з очей Божого плану спасіння, який передав їм Ісус Христос. Все те, що пов’язане з Ісусовим закликом пильнувати, ми повинні почути цієї Неділі, коли починається Адвентовий час, що означає з одного боку прихід, а з іншого – присутність Ісуса Христа, який в ім’я Бога Отця приносить людині дар відкуплення. Слово «пильнуйте», яке Ісус промовляє в сьогоднішньому Євангелії, запрошує нас до того, щоб ми не пропустили приходу і присутності Відкупителя в реальності і дійсності щоденного життя і сучасної історії. Тому прошу Вас: поставмо цей Ісусовий заклик до пильності посеред нашого сьогодення, надаючи йому рис щоденного, конкретного життя. Це відбуватиметься за умови старанного виконання обов’язків, коли ми з належним зусиллям будемо дбати про все вдома, на роботі, у тих місцях, куди посилає нас Бог. Коли перебуватимемо на молитві, щоб бачити і розпізнавати Божу волю і виконувати її. Коли ми робитимемо добрі діла не для того, щоб нас хвалили люди, але для того, щоб прийняв нас Бог.

Улюблені!

Адвент – це також благословенний час, коли Бог нагадує нам про те, що є дійсно важливим для нас і про те, Кого ми очікуємо. Це період духовного відкриття на нове світло, нове життя та нове народження Христа в наших серцях. Тож затримаймося на кілька хвилин і зробімо щирий іспит совісті. Ми маємо так багато гарних планів і добрих намірів у житті, але ми так часто відкладаємо їх на майбутнє. Наприклад, ми обіцяємо, що більше часу присвятимо поглибленню нашої віри та приязні з Богом, і постійно відкладаємо це на потім. Ми мріємо про кращу і глибшу молитву, і знову ж відкладаємо її на завтра. Багато батьків хочуть присвятити родині більше часу, але відкладають це на пізніше. Ми хочемо зірвати з алкогольною залежністю, курінням, лінощами, плітками, критикою, але це лише порожні мрії. Загляньмо, отже, сьогодні в наші серця і розважмо, що ми хочемо змінити в нашому житті. Що найбільше віддаляє нас від Бога і людей? Що має статися, щоб Ісус міг з радістю увійти до нашого серця і знову оселитися в ньому? Нам, можливо, доведеться попрощатися з гріхом лінощів у молитві, пропусканням недільної Святої Меси, гайнуванням часу, обмовами, недоброзичливістю до людей, гордістю, пияцтвом, нечистотою, запеклим гнівом. Нехай Адвент, який ми починаємо сьогодні, буде часом роздумів, пильності та приготування. Нехай він стане часом тиші, кращої молитви, упорядкуванням нашого життя, радісним очікуваннями не тільки на Різдво, але й на зустріч з Христом у вічності.
На зорі Адвенту, дбаючи про кращу якість нашого життя, занесімо нашу молитву і прохання: Допоможи нам, Христе, добре приготуватися до Різдвяних Свят та Твого другого пришестя. Відкрий у цьому часі наші очі, щоб ми могли споглядати Твоє Обличчя в обличчях бідних та нужденних людей. Відкрий наші вуха, щоб ми могли чути Твій голос в голосах усіх тих, хто плаче. Обдаруй нас вмінням нової мови, щоб ми могли розповісти Добру Новину про спасіння всім тим, хто ніколи про це не чув. Сотвори в нас нові серця, щоб ми могли поділитися Твоєю любов’ю з тими, хто її ще спізнав. Стань миром, щоб закінчилася війна і настав щасливий час у кожній родині.
У всіх цих прагненнях, постановах та сподіваннях, нехай підтримує нас Матір Божого Сина, заступництво Святих і благословення, яким нехай обдарує нас Бог Отець, Син Божий і Святий Дух.

Амінь.

Львів, 1 грудня 2017 року
Архієпископ Мечислав Мокшицький
Львівський Римсько-Католицький Митрополит

The post Пастирське послання на Адвент 2017 first appeared on Парафія св. Йоана з Дуклі.

Всечесні Брати у Священстві!
Дорогі Особи Богопосвяченого Життя!
Улюблені Брати і Сестри!

В Попільну Середу, коли на порозі Великого Посту ми приймали знак посипання попелом, ми чули важливі слова: «Навертайтеся і віруйте в Євангеліє». Ці слова можна назвати посланням і дорогою для доброго переживання не тільки сорока днів посту, але і всього нашого життя. Та не достатньо тільки послухати і прийняти попіл, ми повинні вирушити в дорогу, на якій зі слів зродяться конкретні вчинки.

Таке розуміння поділяє також папа Франциск, який в Посланні на Великий Піст цього року написав: «Великий Піст – це новий початок, дорога, що веде до надійної мети: до Пасхи Воскресіння, до перемоги Христа над смертю. Цей період завжди звертається до нас із наполегливим запрошенням до навернення: християнин покликаний повернутися до Бога «усім своїм серцем» (Йоіл 2,12), щоб не вдовольнятися пересічним життям, але зростати у приязні з Господом. Ісус – вірний друг, який ніколи нас не залишає, бо навіть тоді, коли грішимо, терпеливо очікує на наше повернення до Нього і цим очікуванням виявляє Своє бажання простити».

Тому серед багатьох аспектів Великого Посту, які вважаємо найважливішими, є і той, який пов’язаний з тишею, затриманням, задумою. На жаль, під тиском повсякденних справ багатьом людям дуже важко знайти час і сили на релігійні практики Великого Посту. Реколекції, Хресна Дорога, Гіркі Жалі деяким здаються майже недосяжними.

Чи справді світ аж так поглинув наше життя, що ми вже нездатні знайти часу для Бога, а тим самим і часу для себе? Євангеліє, що розповідає про спокушування Ісуса на пустині, яке читаємо щороку в Першу Неділю Великого Посту, пригадує нам перш за все про те, скільки залежить від самої людини. Особливо остання відповідь Христа: «Господу, Богу своєму, поклонятимешся і Йому єдиному служитимеш!», вказують на суть усього нашого життя. Якщо серед дуже важливих і поглинаючих занять ми зможемо пригадати собі Кому маємо поклонятися і Кому служити, ми зможемо на все знайти час.

Тому слід краще вчитатися в текст сьогоднішнього Євангелія, шукаючи там того, що допомагає будувати добру ієрархію цінностей. Кожна відповідь, що виходить з уст Христа, вказує в цьому уривку на Бога. Він – Перший. І Він – відповідь на всі запитання. Хто до Нього звертає своє серце, переможе всі спокуси і впорядкує своє життя.

Улюблені Брати і Сестри!

В переживання Великого Посту у цьому році вписується також велика подія – сторіччя Об’явлень в Фатімі. Нам не можна ігнорувати голосу Божої Матері, яка через трьох дітей – Франциска, Гіацинту і Лучію передала важливий заклик, який є таким актуальним для нас і всього світу і який заключається в одному слові – ПОКУТА!

У Фатімському посланні це слово має дуже широке значення. Це не тільки надзвичайні покутні подвиги, які, звісно, подобаються Богові і потрібні нам, але у Фатівському об’явленні – це передусім наші звичайні повсякденні вчинки.

У 1916 році під час другого свого об’явлення Ангел не тільки закликав дітей до молитви, але й сказав: «Неустанно жертвуйте Найвищому молитви та вчинки покаяння». А коли Лучія запитала: «Які це вчинки?», почула відповідь: «З усього, з чого тільки можете чиніть пожертву як винагородження за гріхи, які Його (тобто Бога) ображають, а також, щоб випросити навернення для грішників».

Духовність, яка розвивалася в дітях, не була егоїстичною, не мала на меті тільки власне спасіння. Діти добре розуміли, що все їхнє життя та все, що в ньому є слід складати Богові в жертві винагородження та благання про навернення бідних грішників. Це підтверджує також свідчення Лучії, яка так розповідала про її відвідини хворої Гіацинти в лікарні: «Я застала її такою радісною, якою вона була завжди. Вона притулила мене, і я запитала чи вона дуже страждає?» «Так, – відповіла Гіацинта, – страждаю, але жертвую це за грішників і як винагородження Непорочному Серцю Марії».

Отже, з Фатіми лунає заклик до освячення всього нашого життя, кожного найменшого вчинку, тих наших щоденних обов’язків, що випливають з нашого покликання. Усі наші жертви мають вартість лише силою Жертви, яку склав Божий Син, який став людиною і повністю з’єднався зі своєю Церквою.

Тому покаяння, якого вимагає від нас Бог, це жертва, яку складає кожний з нас особисто, живучи праведно і дотримуючись Божих заповідей. Найважливішим елементом введення в життя фатімського послання є сумлінне виконання обов’язків нашого покликання. Це означає, що християнин повинен виконувати свою працю згідно з Божим Законом, зберігаючи Божу Правду і будучи свідком цієї Правди. Додаючи до цього молитву на розарії і нашу щоденну побожність, ми будемо прямувати до образу наверненого християнина, який, як говорить перший Псалом, «за порадою безбожників не ходить і на путь грішників не ступає, і на засіданні блюзнірів не сідає, але в Господа Законі замилування має і над його Законом день і ніч розважає» (Пс1).

В світі подвиги отримують визнання та оплески. Але слава часто триває недовго. А скільки ж героїзму треба, щоб день за днем виконувати звичайні речі, про які ніхто не буде знати, яких ніхто не зауважує! Скільки потрібно героїзму, щоб сумлінно виконувати обов’язки подружнього, богопосвяченого життя, життя в самотності, християнського життя.

Дорогі Брати і Сестри!

Саме в цьому дусі переживаймо час Великого Посту і зробімо це способом всього нашого життя, адже такої постави потребує від нас Церква і світ, а в ньому Україна. Усі проблеми різного роду можна розв’язати лише шляхом порозуміння і навернення в учинках і молитві. Це стосується всіх, починаючи від цивільної влади, через спільноту Церкви і нашу особисту поставу. Ніколи не подолаємо зла злом, цим ми тільки його підсилимо. Ніколи неправду не подолаємо неправдою, цим ми тільки її примножимо. Ніколи не подолаємо брехню обманом, цим ми її тільки збільшимо.

Якщо прагнемо перемоги добра, будьмо добрими і витривалими, маючи відвагу сказати злу: відійди, відступи і не введи нас у спокусу.

На цій дорозі покаяння нехай підтримує нас Марія, Фатімська Мати і благословить нас Бог Всемогутній Отець і Син, і Святий Дух. Амінь.

Львів, 1березня 2017 року
№ 114/2017
+ Архієпископ Мечислав Мокшицький
Львівський Римсько-Католицький Митрополит

The post Пастирське послання на Великий піст A.D. 2017 архієпископа Мечислава Мокшицького first appeared on Парафія св. Йоана з Дуклі.