у супроводі Святого Духа враз з цілою Церквою ми увійшли у святий і благословенний час Великого Посту. У першу неділю посту Літургія Слова пропонує нам подивитися на піст самого Господа Ісуса, щоб у тому самому Дусі, який провадив Христа, також і нам вийти у цю спасенну подорож протягом найближчих сорока днів. 

Перечитуючи рядки Євангелії, найчастіше ми бачимо Ісуса,який проповідує, навчає, чинить чудеса та вирішує дражливі питання інших. Однак,у сьогоднішньому уривку з Євангелії від св. Луки ми бачимо Христа, який ізолюється від гомону щоденності і звичайного життєвого ритму. Він не втікає від людей, до них він ще повернеться. Проте опис посту вказує нам на певну ділянку життя Спасителя, яку дещо краще знали Його учні, а пересічні слухачі могли навіть не зауважити. Йдеться про Його власне духовне життя. Христос знаходив і пізніше час для усамітнення та молитви. З огляду на свою активну публічну діяльність, цей час припадав на нічні години, тобто хвилини власного відпочинку. Однак під час сорокаденного посту Ісуса нічого не відволікає, навіть справа харчування. Він виходить у пустелю, щоб пізніше мати сили увійти у людські маси і не загубитися в них.

Дехто спостерігав за працею лісоруба, який відзначався великою завзятістю, фізичними силами та мотивацією. Однак неозброєним оком можна було побачити, що праця цього працівника не була надто ефективна, з причини того, що сокира, якою користувався, вже порядно затупилася. Лісоруб витрачав величезні зусилля, а дерево піддавалося дуже слабо. Спостерігач насмілився зробити зауваження: – Добрий чоловіче, затримайся. Я бачу, що твоя сокира потребує нагострення. На що лісоруб, не зупиняючись, відповів: – Не маю часу на такі дурниці, я маю достатньо сил і великий план на сьогодні.

Нещасний чоловік, який покладається лише на власні сили. Рано чи пізно вони доведуть свою неспроможність. Щаслива людина, яка вміє, правильно використовуючи матеріальні блага та можливості, розвивати також духовну складову свого життя, приділяючи їй відповідний час і увагу. Великий Піст, який ми розпочали, це власне і є у певному сенсі сповільненням матеріального руху, щоб у духовному вимірі цей рух набрав відповідної кондиції та надавав сенс цілій нашій екзистенції. Ми не влаштовуємо у цей час гучних забав зовсім не для традиції, але щоб мати час для духовних вправ. Відмовляючи собі у певних продуктах харчування, створюємо власний благодійний фонд для служіння Христу у потребуючих. Навчаючись приносити щоденні жертви, робимо себе самих жертвою мирною для нашого Господа.

Христос під час свого сорокаденного посту прикладав великі зусилля, живучі на пустелі, відмовляючись від їжі та води і не дивно, що мав нагоду досвідчити своїх людських обмежень, бо в певному часі – зголоднів. Як передає нам Євангелист Лука, у той самий час слабкості до Ісуса приступає спокусник, пропонуючи три, всім відомі, спроби вирішення насущних питань: добути хліб з доступних речей, отримати владу за відповідний гонорар для князя цього світу і врешті, – змусити Бога доказувати свою опіку у штучно створеній ситуації. Інколи люди спокусу плутають зі слабкістю. Це не так. У спокусах диявол не вказує Ісусові на Його обмеження, лише нагадує те, що є у Його силі і можливостях. Ісус має силу зробити те все, до чого закликає Його Сатана. Тому і для кожного з нас, спокуса не є справою слабкості, а сили – тієї сили, за якою не стоїть Бог. Кожного разу, коли людина нехтує Божим Словом і чинить свавілля – піддається спокусі проявити силу у своїх можливостях і осягнути те, чого жадає її власне Ego, звичайно не без підказки злого духа.

Великий Піст заохочує кожного з нас подивитися глибше на щоденні вибори і уздріти в них присутність або відсутність Живого Бога. Цей святий час запрошує нас не стільки до розмірено-молитовного екстазу, скільки до бою у пошуках правди про самих себе, відкриваючи це у Божому Слові і молитві. Легше побачити скалку у оці брата, ніж колоду у власному (Лк 6,41), як нас навчав Ісус минулої неділі. Тож борімося зі спокусою розміняти святий час Посту з полемікою на тему близьких виборів у нашій державі. Тобто, участь у виборах нас зобов’язує, а толкування про те, що не приносить доброго плоду може стати позитивною відповіддю на спокусу лукавого. Мусимо знайти сили не відгукуватись на істеричні спроби тих, хто хоче розгойдати наші емоції і принадити нас думкою і словом очорнювати, пліткувати, зневажати імена людей, яких ми особисто не знаємо. Не маємо жодного права судити і осуджувати, виголошувати вироки, кидати ганебні слова, навіть, якщо б нам здавалося, що вони того заслуговують. Ми – вільні люди, які викуплені надзвичайною ціною Крови Христової, і не повинні ставати невільниками тих, які з екранів, з плакатів, через засоби масової інформації пробують нахилити нас до гріха засуду і сварки. Це лише один приклад спокуси, а піст у Дусі і правді допоможе нам не лише відкрити інші загрози духовного життя, але також навчитися відповідати спокуснику у той спосіб, якого сьогодні нас навчає сам Господь Ісус.

Піст не є причиною і метою сам у собі. Правдивою метою посту, як і всього людського життя, є життя вічне. Тож нехай цього року ми станемо ще ближчими до ідеалів, які пропонує нам Господь. Не біймося спокус – біймося стати перед ними без Бога. Не біймося духовної праці, яку несе з собою піст. Біймося підійти до дня Пасхи, так і не виходячи з землі гріха та рабства.

Нехай Господь дарує своє Слово та благословення для всіх, хто у Святому Дусі розпочав час Великого Посту. На добрі плоди цього спасенного часу для всіх вірян, родин, спільнот, парафій та для всієї нашої Київсько-Житомирської дієцезії, з щирого серця благословляю: В Ім’я Отця і Сина і Духа Святого! Амінь!

Віталій Кривицький,

єпископ Київсько-Житомирський

Всі Теги

ВДС Пресвятого Серця Ісусаєпископ ВіталійКарітас – Спескомісія у справах вірилистмолодьБердичівпокликанняреколекціїВРЦРО

Останні новини

• 09.03.2019 Пастирський лист єпископа Київсько-Житомирського Віталія Кривицького SDB на І Неділю Великого Посту
• 08.03.2019 Зустріч єпископа Віталія з семінаристами
• 07.03.2019 Міжконфесійна підготовка до маршу на захист сім’ї та подружжя в Бердичеві

The post Пастирський лист єпископа Київсько-Житомирського Віталія Кривицького SDB на І неділю Великого посту first appeared on Парафія св. Йоана з Дуклі.

Україна, з самого початку свого існування як незалежної держави, обрала шлях на інтеграцію з європейською родиною народів. Свій свідомий вибір, своє прагнення до одвічних європейських цінностей Україна підтвердила під час буремних і трагічних днів Революції Гідності, а саме зараз найкращі сини і дочки нашого народу відстоюють власний і гідний шлях Батьківщини в окопах і бліндажах на східних рубежах протистояння зовнішній агресії та внутрішнього розбрату.

Дуже прикро, що сьогодні, на цьому етапі йде відверта і підступна підміна понять та акцентів, відбувається руйнування шкали істинних цінностей та маніпулювання категоріями моральності, людської гідності, відповідального батьківства, святості людського життя від моменту зачаття до природної смерті тощо. Особлива підступність цих явищ полягає в тому, що сам процес підміни відбувається повільно, без розголосу, без особливої уваги суспільства та засобів масової інформації, але на найвищому державному, на законодавчому рівні, як ретельно спланована деморалізація.

Так саме зараз, в ці дні Комітет з питань Європейської інтеграції Верховної Ради України висуває на повторний розгляд парламентарів законопроект № 0119, в якому йдеться про ратифікацію так званої Стамбульської Конвенції, документу, що містить зобов’язання у сфері ґендерної ідентичності та сексуальної орієнтації, включаючи обов’язковість запровадження у навчальних закладах, перш за все – школах, просвітницьких заходів з популяризації так званих “нестереотипних ґендерних ролей”. Й все це, звичайно ж, подається як велике досягнення на шляху України до Європи, ба більше того, як обов’язкова умова цього просування, без якого наша країна залишиться “країною nongrata” для решти європейських народів, для самого Європейського Союзу.

Перш за все, варто зазначити, остання теза є не просто хибною, але й відверто брехливою! Пре це свідчить досвід таких країн – членів ЄС, як Хорватія, Словаччина, Польща, Латвія, Литва, Італія, котрі на законодавчому рівні відмовились ратифікувати Стамбульську Конвенцію в такому вигляді, як вона існує зараз, й при цьому не втратили своє гідне місце у загальноєвропейській родині. А понад триста громадських організацій Європи закликають змінити Стамбульську Конвенцію. Й це спонукає і нас, українців, замислитись над власним баченням і власною позицією в цьому питанні.

Саме питання ратифікації, тобто, по-суті, вкорінення у громадській свідомості низки понять та догматів “ґендерної ідентичності” у формі, що пропонується, є величезним та небезпечним викликом для нашого суспільства, нашого майбутнього, для самої перспективи існування України, як держави та як народу, де традиційна і моральна сім’я є запорукою здорового суспільства.

Підміна одвічного, природного поняття людської статі поняттям “ґендер” відверто переносить між-статеві стосунки з площини моральності та загальнолюдських цінностей у площину штучних та спотворених так званих “цінностей”. Чого варто саме визначення, котре “має” прийти на зміну поняття “стать”: “Ґендер означає соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків”!

Це вже є відверта профанація загальнолюдського розуміння, самого Божого плану, щодо людства: “І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її: чоловіком і жінкою сотворив їх” (Бут. 1, 27).

Усі спекуляції навколо все тієї ж “ґендерної ідентичності”, звичайно ж, відбуваються виключно під гарними і вкрай позитивними гаслами. Це – заклики до загальної рівності, до соціальної справедливості, до захисту “інших” людей. Але це те, що лежить виключно на поверхні. Натомість, навмисно замовчується те, що саме традиційне ставлення до сім’ї, до родинних цінностей при цьому потрапляють у заздалегідь невигідну, програшну ситуацію.При цьому про захисти традиційних цінностей та традиційної сім’ї вже не йдеться!Отже, це подається під видом добра, але по суті своїй є диявольською спокусою і оманою.

Все це, в тій чи іншій формі, вже було в нашій історії. Зараз ми вже не знайдемо живих очевидців тих подій, але не бракує джерел, які вказують, що т.з. “соціалістична революція” відбувалась під гаслами захисту людини праці та соціальної справедливості. А закінчилось це суцільним концтабором для цього ж “трудового народу”. А покоління старших людей та навіть людей середнього віку чудово пам’ятають безпідставні, але привабливі декларації: “Все для человека, все для блага человека!”. Куди йшло суспільство під цими закликами ми теж чудово пам’ятаємо. Й от знову маємо справу з такими ж облудними, але зовні вкрай позитивними “благими намірами”.

Назагал, все це переконує, що самі пекельні сили, подібно до “вовків у овечих шкурах”, як про це застерігав Спаситель Світу Ісус Христос, встали на боротьбу з християнським суспільством, з тисячолітніми традиціями одвічних цінностей та орієнтирів нашого народу!

Й в такі ситуації не може не викликати занепокоєння доволі пасивна позиція самих християн у цьому питанні. Лише поодинокі громадські організації (до речі, переважно з церковного середовища), лише самотні небайдужі встають на захист традиційної сім’ї, її майбутнього, а, відповідно, й майбутнього самого українського суспільства.

Й наслідок цього під Петицією щодо припинення пропаганди гомосексуалізму та захисту традиційних сімейних цінностей ще навіть нема потрібних 25 000 підписів. Це свідчить про байдужість!

Натомість, широкі верстви населення, громадськість назагал, самі християнські Церкви України ніби відсторонились від цієї вкрай важливої справи. Ніби залишили за собою право бути “сторонніми спостерігачами”, або більше цікавитись політикою, ніж захистом моралі.

На мою думку, це не просто не припустимо, але і являється ганьбою для усіх нас, для тих, що декларуємо свою приналежність до Християнства, для тих, кому за самою природою та з Божої милості не можуть бути байдужими сьогодення та майбутнє українського суспільства й належного, гідного ставлення до кожної людини!

Нехай добрий Бог благословить всіх, хто активний у захисті справжніх цінностей і сміливо стає на її захист у викликах сьогодення!

Єпископ Станіслав Широкорадюк
Орднарій
м. Харків, 19 березня 2018 Р.Б.
в День св. Йосипа
Покровителя християнського родинного життя

The post Пастирський лист єпископа Станіслава Широкорадюка, ординарія Харківсько-Запорізької дієцезії Римсько-Католицької Церкви щодо захисту моральних цінностей і викликів сьогодення first appeared on Парафія св. Йоана з Дуклі.

Звертаючись до Вас цього року, хочемо порушити дуже важливу тему любові до Батьківщини, до свого народу, культури і мови, якими Господь нас обдарував. Протягом нашої історії трапилося багато чудових прикладів жертовної любові до Батьківщини, які, хоча і відбулися у минулому, однак навіть сьогодні вчать нас справжнього патріотизму. На жаль, протягом історії трапилося багато прикладів неправильного розуміння обов’язку перед Батьківщиною, що спровокувало кривду і залишило болісні спогади егоїзму, який переміг любов і повагу до іншого народу.

Ми люди віруючі, тому не хочемо зосереджуватися на злі, яке колись сталося, але хочемо сьогодні звернути увагу на позитивну та правильну любов до Батьківщини. Саме тому споглядаємо на євангельські описи, які нам показують Ісуса, котрий вчить мову своїх предків, пізнає історію, культуру та звичаї свого народу. Без сумнівів, Ісус любив свою землю, село, сусідів і мову, оскільки усе це подарував йому Бог Отець. У своїй сім’ї Ісус вчився того, що найважливішою є любов, яка дає щастя і благословення. Він також бачив і навіть разом зі своїм народом досвідчив від римлян страждання, принижень, неволі та утисків. Саме тому розпочинаючи свою місію, Ісус проголошував Євангеліє, звіщав про те, що Царство Боже близько, робив чудеса і закликав змінити життя, щоб таким чином духовно відновити свій народ і повернути йому його гідність та суверенність. Однак, не усім це подобалося. У своєму рідному Назареті де Ісус провів роки дитинства та молодості, ті кого Він любив, хочуть скинути його у прірву. Згодом, фарисеї, які ревно дбали про тотожність свого народу, забуваючи про Боже Право, будуть на Нього настільки злі, що почнуть планувати його смерть. Отож, коли прийде момент, де потрібно буде вибрати Правду, вони виберуть Вараву, який символізує зло, що нищить Божий порядок.

Ісус Христос погоджується на їхні дії, оскільки любить свій народ і кожну людину. Через свою смерть і Воскресіння Він хоче подарувати усім людям справжнє визволення. Для цього Він засновує також Церкву, яке стане домом для усіх народів. У ній знайдуть своє місце Апостоли, навернені євреї та язичники, серед них найбільшим виявиться Савло з Тарсу, відомий нам як апостол Павло. У ній знайдуть місце також жінки, яких торкнулася всепрощаюча любов, також оздоровлені та повернені до життя люди. До неї приєднаються освітлені блиском правди народи, які приймуть Добру Новину про спасіння. Серед усіх цих народів знаходиться і наш народ, який вже понад тисячу років крокує християнською дорогою до щастя і спасіння згідно з вченням Христа. І якщо ми і повинні чимось пишатися в наших сім’ях– так це вірою. І якщо нам слід будувати сьогодення і майбутнє наших сімей та Батьківщини – то будуймо це, опираючись на незмінних і постійно актуальних вказівках з Євангелія. Філософія та принципи світу часто змінюються в залежності від політичних систем та пріоритетів влади, а це викликає неспокій та нестабільність, які зовсім не служать добру сім’ї та усього народу.

Улюблені брати і сестри!
Хочемо сказати з міццю, що Бог любить вас і для цього послав нам Спасителя, народження якого ми святкуємо з великою радістю. Цього наше святкування було більш радісним, оскільки цей день став вільний від праці. Наш Господь Ісус приходить, щоб визволити людину від прокляття егоїзму, ведучи його на дорогою єдності віри та непереможної любові. Саме це є місією Церкви в кожному народі та країні. Саме це є місією кожного з нас, а місцем її реалізації насамперед є Твоє серце, потім Твоя сім’я, пізніше Твоє село або місто, Твій народ, Твоя держава.

Отже, у цей важкий час, який переживає наша держава, заохочуємо вас – кохайте свою Батьківщину, землю, на якій Господь захотів щоб ви народилися і мешкали. Любіть Україну, не дивлячись на те, якою є мова чи національність вашого серця. Проявами цієї любові нехай буде життя правдою і любов’ю Христа на щодень, у взаємній повазі та свідомості спільного дому, в якому разом живуть: українці, поляки, словаки, угорці, чехи, євреї, росіяни, німці, вірмени, румуни та інші національності.

Захищаймо сімейні цінності в суспільному житті, роблячи усе, що можливо, щоб кожна дитина, зачата на українській землі, могла народитися та розвиватися для її добра. Підтримуймо усіх тих, хто захищає нашу суверенність, але й самі будьмо готові віддати своє життя з любові до батьківщини. Вже сьогодні почнімо кожного дня з любов’ю виконувати свої обов’язки. Не піддаваймося спокусі давати чи вимагати хабарі, щоб таким чином звільнити нашу Батьківщину від корупції, яку папа Франциск називає “раком з метастазами”. Вивчаймо історію і культуру власного народу та держави, у якій ми живемо, маючи перед очима приклад людей, котрі перемагали егоїзм та кохали справжньою любов’ю Бога та ближнього.

Улюблені брати і сестри!
Саме з таким ідеалами та прагненнями стаємо сьогодні посеред вас і віримо, що їх можна осягнути, якщо усі ми будемо живими членами Церкви, коли прагнення справедливості, чесності, пробачення та любові Бога і ближнього буде принципом нашого життя, який наближає нас до повноти щастя у тій Вітчизні, яка називається Небо.

Сердечно вітаємо тих, котрі з різних причин знаходяться зараз поза кордонами України. Дякуємо вам за проявлену різним чином турботу і любов до рідного краю. Ми розуміємо, що вам не легко. Пам’ятайте, що Католицька Церква є вашим рідним домом у кожній країні. Пам’ятайте і будьте свідомі того, що завдяки життю вірою в Україні ви маєте в собі дуже цінний досвід. Будьте відкриті на культуру тих народів, серед яких ви зараз знаходитесь, а одночасно діліться з ними своєю людяністю та вірою.

Від щирого серця бажаємо усім вам – тим, хто в Україні, й тим, хто за її кордонами – щоб ви переживали свою віру так, як Йосиф і Марія. Тоді кожна людина стане для вас ближнім, стане як Христос.

Нехай Бог наповнить ваше серце любов’ю, щоб ви були щасливі у своїх сім’ях і на землі, де Бог дозволяє вам жити. Нехай благословляє вас в Ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь!

Пастирі Римсько-Католицької Церкви в Україні

The post Пастирський лист римcько-католицьких єпископів України до родин з нагоди свята Святого Сімейства: Ісуса, Марії і Йосифа first appeared on Парафія св. Йоана з Дуклі.