Рішення Папи тридцятилітньої давнини було вшануванням їх героїчного свідчення на захист віри та Церкви. Сьогодні, будучи вільною спільнотою Церкви, ми віддаємо належну їм шану, схиляємо голови перед свідченням їхньої віри, розуміючи, що вони стали фундаментом та наріжним каменем, на якому ми будуємо сучасне життя Церкви ось уже на протязі тридцяти років. Тому ми повинні усвідомлювати відповідальність, яка спочиває на наших плечах, аби не змарнувати посвяти їхнього життя та самопожертви. Це – наше минуле та наша ідентичність. Це наше вчора, без якого не було б сьогодення чи майбутнього. Будуємо спільноту Церкви на міцному фундаменті мучеництва та жертви такої великої громади свідків віри. Тому ми не можемо змарнувати цієї спадщини, бо тоді Бог міг би забути про нас і відвернути своє Милосердне Обличчя.

Сміливе рішення св. Йоана Павла ІІ, 30-річчя якого святкуємо, є не лише адміністративною ініціативою. Відродження Церкви носить глибоко богословський характер і означає, що Містичне Тіло Христове відновлює постійну функцію знарядь благодаті, які приносять спасіння. Для того, щоб спільнота Церкви могла функціонувати, Папа Римський відновив Львівську Митрополію, призначивши її пастирем кардинала Мар’яна Яворського, який помер минулого року, а також дві дієцезії: Кам’янець-Подільську та Києво-Житомирську, призначивши для них єпископів. Кам’янець-Подільська дієцезія була довірена світлої пам´яті єпископу Яну Ольшанському, а Києво-Житомирська дієцезія – єпископу Яну Пурвінському. Львівська Архідієцезія отримала також двох єпископів-помічників – отця Рафала Кєрніцького та Маркіяна Трофім’яка. На них спочивала велика відповідальність за долю Церкви в Україні. Сьогодні ми дякуємо їм за те, що вони оправдали сподівання та за їхнє віддане служіння.

Св. Йоан Павло ІІ відкрив перед багатьма людьми шлях священичого та чернечого покликання. Для виховання нових священиків єпископи утворили в своїх дієцезіях Вищі Духовні Семінарії у Львові, Городку Подільському та у Ворзелі. Донині вони є цінним подарунком Церкві, забезпечуючи безперервність священицького служіння. В оновленій Церкві знайшли також своє місце священики з Польщі та численні як чоловічі, так і жіночі Ордени та Згромадження, які повернулися на терени свого давнього служіння.

Церква розвивалася і потребувала утворення нових дієцезій, тому згодом повстали дієцезії в Луцьку, Харкові, Одесі та на Закарпатті в Мукачеві.

Дорогі Брати і Сестри!

Пригадую цей історичний момент, щоб усвідомити всім нам, яким був шлях до свободи. Виросло покоління, яке не пам’ятає тих часів, що не означає, що воно не повинно знати про них і недооцінювати в своїх дієцезіях тих, хто назавжди залишиться у вдячній пам’яті.

Гарно підкреслив це св. Йоан Павло ІІ під час свого паломництва в Україну, коли сказав: «Я хочу віддати належне всім вам, дорогі священики, монахи та монахині, які були вірні цьому Божому Люду. А вам, котрі тепер стоїте поруч із цими самовідданими служителями Євангелія та прагнете продовжувати їхню місію, кажу: не бійтеся! Христос не обіцяє легкого життя, але Він завжди вам допоможе». І перед від’їздом до Риму, у Львівському аеропорті він додав: «Прошу могутнього і справедливого Бога про всі благословення для дітей цієї землі, землі стократно закривавленої, землі покритої славою».

Нехай шлях віри, відновлений тридцять років тому, назавжди залишиться благословенним Божою силою і освячений свідченням нашого життя, щоб Церква в Україні могла бути сповненням слів Ісуса: «Я – світло світу. Хто йде за Мною, той не буде ходити в темряві, але матиме світло життя» (Йн 8,12).

Львів, 16 січня 2021 року
№ 6/2021

+ Мечислав Мокшицький
Львівський Митрополит
в. о. Голови Конференції Єпископів
Римсько-Католицької Церкви в Україні

The post Комюніке єпископів Римсько-Католицької Церкви в Україні з нагоди 30-річчя відновлення структур Католицької Церкви в Україні first appeared on Парафія св. Йоана з Дуклі.

1. Родина є божою інституцією, основана на подружжі чоловіка і жінки, відкритих на дар життя, покликана бути образом Єдиного Бога в трьох Особах, який є Любов’ю. Бог створив людину як чоловіка і жінку, а благословення, яким була обдарована перша людська родина, було благословенням життя: Будьте плідні й множтеся (Бут 1, 27-28). Тим, що чинить з людської особи автентичний образ Пресвятої Трійці, є ЛЮБОВ! Любов, яка виражається у безкорисному особовому даруванні і цілковитому прийманні цього дарування. Чоловік і дружина, які живуть в подружжі, обдаровують себе не якимись матеріальними речами, чи якимись послугами, а дарують собі взаємно всю свою особу і все своє життя. Такий дар є можливим завдяки благодаті Таїнства Подружжя, в якому звершується Пасхальна Тайна – смерть і воскресіння Господа Ісуса Христа! Чоловік вмирає для себе самого, щоб жити у своїй дружині, і навпаки дружина вмирає для себе, щоб жити в своєму чоловікові.

В зв’язку з цією біблійною істиною на тему родини, яку Господь об’явив у своєму Слові, ми рішуче відкидаємо усе те, що цій істинні противиться, все те, що вдаряє в серце подружжя і сім’ї, зокрема гендерну ідеологію і будь які спроби її юридичного просування. Закликаємо також усі подружжя дбати про єдність, яка виражається у перебуванні разом. Це перебування разом в добу глобальних процесів та міграцій є особливо наражене на небезпеку, проте благодать подружжя та необхідність фізичної присутності батьків для нормального виховання дітей вартує того, щоб за неї боротися.

2. Родина є домашньою церквою. Це бачення родини як «домашньої Церкви» сягає глибоко до біблійної традиції. Вже в Старому Завіті сім’я була фундаментальною спільнотою передавання віри, а батько родини очолював найважливіше свято Ізраїля – Пасху. Під час пасхального седеру він розповідав оповідання про Вихід, а також свідчив, що Господь і зараз звершує свій перехід від неволі до свободи, від смерті до життя. Це розуміння родини як літургічної спільноти продовжується і набирає нового значення в світлі Пасхальної Тайни – смерті і воскресіння Ісуса Христа.

Вираз домашня Церква вперше вживає Святий Павло Апостол. Так він описує спільноту, яка збиралася в домі Акили і Прискили (1Кор 16,19), Нимфи (Кол 4,15), Филемона (Флм 2) і Гая (Рим 16,23). Родинний дім для перших християн був місцем молитви, псалмодії, а також і звершення Євхаристії. Науку Апостола Павла продовжують Отці Церкви. Святий Йоан Золотоустий називає родину «малою Церквою» (еклесіола), вказуючи на її обов’язки: Молитва і навчання в Церкві не достатні. Мусять вони теж супроводжувати нас в дома, адже дім є малою Церквою. Святий Климентій Александрійський вказує на подружжя, як на мале царство (мікробазілея) і «дім Господа». В цій домашній Церкві – згідно слів Святий Августина – отці сімей являються ЄПИСКОПАМИ – і мають особливо дбати про віру своєї родини.

В умовах карантину, якого зазнаємо вже майже протягом року, коли багато вірних мають трудність взяти участь в Євхаристії, СІМ’Я стала місцем, де в особливий спосіб уприсутнюється Таїнство Церкви. А тому палко заохочуємо усіх Вас до родинної молитви, до родинного читання Божого Слова і катехези. Можна знайти багато добрих та цікавих конференції та повчань на католицьких ЗМІ: Радіо Марія, Телебачення Віковічного Слова, Кредо, Родина, Католицький Медіа Центр…

Важливою дійсністю родини як «домашньої Церкви» є те, що Новий Завіт називає грецьким словом койнонія. Цей вираз можемо перекласти як спільнота, єдність, але він також означає СПІЛКУВАННЯ. В цифровому світі, а особливо тепер, коли наша активність обмежена карантином, дуже важливо виборювати час на якісне, живе спілкування у наших родинах! Нехай протягом дня буде час, який Ви проводите разом, без інтернету, без смартфонів, без соціальних мереж, час реальний, а не віртуальний. На початку він може важко даватися, проте будьте витривалими, і ми впевненні, що зможете зазнати плодів такої практики.

3. Родина є місією. Завданням християнської сім’ї є проголошення з радістю і переконанням Доброї Новини про сім’ю – повчав Святий Йоан Павло ІІ. Це проголошення перш за все полягає в свідоцтві любові і єдності, знаку, який притягує до віри тих, хто ще не пізнав Ісуса Христа і Його любов. Проте, щоб бути таким знаком, наші родини мають бути глибоко занурені у християнську формацію, у життя Церкви, черпаючи з тих скарбів, які вона, як Любляча Мати дає своїм дітям. Сім’я, яка глибоко зазнала любові Бога в Христі Ісусі, сама стає наче видимим Євангелієм, живою проповіддю, живим запрошенням інших людей до спільноти радості, яку може подарувати лише Господь.

Пам’ятаймо, що сім’я поміщена в центрі грандіозної боротьби між добром та злом, між життям і смертю, між любов’ю та всім тим, що їй протистоїть. Сім’ї доручено боротися і перш за все звільнити сили добра, джерело яких міститься у Христі, Відкупителі людини. Кожній сім’ї потрібно зробити ці сили своїми (Йоан Павло ІІ, Лист до сімей 23).

4. Родина під покровом святого йосифа. Коли наставали важкі часи для Церкви, Божий Народ особливо звертався про допомогу до Святого Йосифа. Так чинили Римські Понтифіки, які керували Вівчарнею Господа у переломні часи. Можна тут згадати про Лева ХІІІ, Пія ХІ, чи Святого Йоана Павла ІІ. У чому причина такої великої довіри? Лев XIII пояснює наступним чином: «…Святому Йосифу більше, ніж будь-кому іншому, належить тепер своєю небесною міццю охороняти і захищати Христову Церкву так, як колись найсумлінніше охороняв Родину з Назарета, коли виникала така потреба».

Конференція Єпископів Римсько-Католицької Церкви в Україні оголосила рік 2021 Роком Святого Йосифа – Покровителя Церкви. Цей рік вже розпочався, тому що Святіший Отець Франциск вирішив запросити Вселенську Церкву переживати рік Святого Йосифа від 8 грудня 2020 року. В епоху, коли ставиться під сумнів батьківство, батьківський привілей виховувати своїх дітей, в епоху великої кризи батьківства, в часи, коли життя Ісуса і Його присутність в наших родинах знаходяться під загрозою, хочемо просити про допомогу того, у кого сам Христос знайшов надійний захист. Йому довіряємо наші родини і просимо про заступництво.

Всі присутні відмовляють акт довірення себе та своїх сімей Святому Йосифу /його слід раніше дати вірним/. Відмовляють акт безпосередньо після відновлення подружньої присяги або в кінці Служби.

Приходимо до тебе, Святий Йосифе, у нашій недолі. Звертаючись за допомогою до твоєї Пресвятої Обручниці, з вірою благаємо й про твою поміч. Заради любові, яка єднала тебе з Непорочною Дівою Марією, і заради твоєї батьківської турботи, якою ти оточував дитину – Ісуса, смиренно благаємо: милостиво поглянь на людство, яке Ісус спас власною Кров’ю, і своїм могутнім заступництвом допоможи нам у потребах наших. Опікуне Святого Сімейства! Піклуйся про вибраний народ Ісуса Христа. Віддали від нас, любий отче, всіляку хворобу, блуд і зіпсуття. Наш могутній заступнику! У боротьбі з силами темряви прийди до нас із небесною допомогою, і, як колись ти врятував маленького Ісуса від Ірода, так і тепер охороняй святу Церкву Божу від ворожих підступів та всілякого зла. Невтомно оточуй кожного з нас піклуванням, щоб ми за твоїм прикладом і з твоєю допомогою досягли вічного блаженства в небі. Амінь.

24 грудня 2020 року
N. 58/2020

The post Послання Конференції Римсько-Католицьких єпископів України з нагоди свята Святого Сімейства first appeared on Парафія св. Йоана з Дуклі.

Возлюблені брати в священицькому служінні, особи богопосвяченого життя, брати та сестри віруючі нашої Київсько-Житомирської дієцезії!

Як і щороку, ми розпочали Великий піст промовистим обрядом посипання наших голів попелом, який нагадав нам про скороминучість нашого земного життя. “Пам’ятай, людино, що ти прах є і в прах повернешся”, – ці слова з літургії Попільної Середи пригадують нам, що тут, на землі ми є лише паломниками, і що час нашої земної подорожі дуже обмежений. Ця обмеженість в часі спонукає нас, віруючих християн, свідомо звернути увагу на те, чим для нас являється в своїй найглибшій суті цей час сорокаденного товаришування Ісусові – страждаючому Слузі Яхве в Його терпінні, через наші покаяння та відречення, поглиблену молитву та вчинки милосердя.

Святий час нашого сорокаденного посту є запрошенням, щоб ми разом з Ісусом пережили найважливіший етап Його Пасхальної Тайни, в яку ввела нас літургія Попільної Середи. Хоч ця Пасхальна Таємниця включає в собі ціле земне життя Слова, що стало Тілом і оселилося між нами,  але вершиною цієї тайни є Його страсті, смерть, воскресіння і преславне вознесіння. Пасхальна Тайна – це передусім подія довершення спасіння людського роду. Пасха означає перехід. Колись, перед тисячоліттями, це був перехід Ангела – Мстителя, котрий в одну ніч вигубив первородних в Єгипті та відкрив перед Ізраїлем дорогу до свободи.

Пасха Ісуса означає Його власний перехід від життя, коли Він понизив Себе самого, піддаючись трудам, стражданням, страстям, смерті на хресті, – до життя прославленого, яке почалося з моменту воскресіння. Віра нас навчає, що Ісус дійсно пройшов цим шляхом, навчає також, навіщо Він це вчинив. Його перехід – Пасха є передусім потрібна всім нам, і вчинена для нас.

Літургія Церкви запрошує нас, щоб ми уважно споглядали на цей найбільш болісний перехід Христа і, стаючи найближче до Нього, вчилися, як нести свій хрест. Якe велике значення набувають слова апостола Петра з його першого послання: «і знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавленні від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, а дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного й чистого ягняти» (1 Пет 1, 18-19). Христос сьогодні запрошує кожного з нас, промовляючи в тиші нашого серця й споглядаючи Його страждання –ввійти в час метаної, час покаяння, час розриву з гріхом, час навернення, час сприятливий, час спасіння!

«Верніться до Мене всім серцем своїм!… Поверніться до Господа Бога вашого …» (Йоіл 2, 12.13). Пророк Йоіл звертається з цим закликом в ім’я Господа до всіх людей. Ніхто не повинен бути виключений: «Старих згромадьте, зберіть дітей і немовлят при грудях! Хай вийде молодий з покою свого, і молода – зі своєї світлиці» (Йоіл 2,16). Всі віруючі збираються разом, щоб піти і поклонитися Богу, «бо ласкавий Він та милосердний, довготерпеливий і многомилостивий і уболіває над нещастям» (Йоіл 2,13).

Святіший Отець Франциск, звертаючись на початку Великого Посту, нас навчає: «Ми теж хочемо відгукнутися на цей заклик, ми хочемо звернутися і пригорнутися до милосердного серця Отця. В цей «сезон благодаті», що нині почався, ми спрямуємо свій погляд до Його милості. Великий Піст – це шлях, що веде до торжества милосердя над усім тим, що здатне знищити нас, або завдати шкоди нашій гідності дітей Божих. Великий Піст – це шлях, що веде від рабства до свободи, від утисків до радості, від смерті в життя.»  (з проповіді Папи Франциска в Попільну середу в храмі Св. Сабіни на Авентинском пагорбі. 1 березня 2017 року).

Навернення, якого чекає від нас Бог, – це не одноразовий вчинок, а постійна спрямованість, яка стає характерною рисою нашої поведінки в повсякденному житті. Іншими словами, навіть радикальний розрив зі злом і повернення до Христа, як до Спасителя, ще не є наверненням в повному сенсі цього слова, – це тільки початок дороги людини до Бога. Мета каяття – це зростання у вірі в Ісуса Христа. Покровитель України, святий Климент Римський у своєму посланні, промовляючи від імені Римської церкви до церкви Коринтської, коли її розривав розбрат та ненависть, такими словами закликає віруючих до покаяння:

«Звернемо увагу на кров Христа, – і побачимо, як дорогоцінна перед Богом  кров Його, що була пролита для нашого спасіння, і усьому світові принесла благодать покаяння. Пройдемо всі покоління людей і довідаємося, що Господь у кожнім поколінні милостиво приймав покаяння тих, що бажали звернутися до Нього.( Глава VII)  …«Тому скорімося величній і славній волі Його і, залишивши суєтні справи, розбрат і заздрість, що ведуть до смерті, припадім і звернімося до Його милосердя, просячи Його милість і благість. (Глава IX)».

Великий піст дає нам, християнам, прекрасну можливість, щоб відповісти «так» на цей заклик і приступити до праці над собою заради власного навернення. Якщо ми станемо в лагідності й праведності перед Богом, то побачимо, наскільки ми далекі від ідеалів Євангелія.

Любі брати і сестри! Для християнина шлях навернення нерозривно пов’язаний з усе більш новим відкриттям і поглибленням віри в Євангеліє (пор. Мк 1, 15). Повірити Євангелію, тобто Добрій новині про спасіння, – це означає особисто зустрітися з Христом, як єдиним Спасителем світу, який приходить до людини зі своєю любов’ю і ласкою. Період Великого посту – це яскраве нагадування про цю правду віри.

На початку Великого посту я закликаю вас, дорогі брати і сестри, якнайкраще і глибоко пережити цей літургійний період. Нехай на цьому сорокаденному шляху до радості Пасхи не буде в нас дефіциту молитви за себе і за наших ближніх, за нашу Батьківщину Україну. Молитва завжди залишається першою і головною умовою наближення до Бога. Тому я закликаю вас, щоб в цей святий час ви присвятили більше часу молитві. Наша молитва сприятиме тому, що ми вийдемо з байдужості життя і станемо вразливими на діла Бога і нашої душі.

Добра молитва також є допомогою у відкритті перед Богом закутків свого серця. Тому Церква в цей період особливо нагадує про необхідність доброї підготовки до сповіді. Нехай не даремно чекає нас Милосердний Отець в таїнстві Примирення і Покаяння, щоб ми могли переживати Воскресіння Христа не тільки в літургії, але перш за все в нашій власній душі. Навіть, якщо сповідаємось досить регулярно, нехай великодня сповідь стане черговою особливою і неповторною зустріччю з небесним Отцем.

Нехай не буде занедбаною наша участь в щирих і змістовних великопісних богослужіннях Хресної Дороги чи Пасій (Gorzkie Żale), які будуть промовляти до наших сердець, розпалюючи їх ще більшою любов’ю до страждаючого Спасителя.

Другим необхідним етапом наближення до Бога і відкриття себе на Його дію є піст, що означає почуття голоду духа, якого неможливо вгамувати марнотами світу. Піст – це відчуття голоду Божого Слова, бо тільки воно може дати відповідь на питання, які нас турбують, і надати сенс нашому життю. Щоденні роздуми над Святим Письмом в сім’ях і спільнотах може стати нашим особистим словом життя. Тому ми повинні ще більше Його полюбити. «Слово Боже, – як вчить св. Амвросій, – є цілющою лімфою для нашої душі; воно її годує, живить і веде, і немає ніякої іншої речі, крім Слова Божого Слова, яка могла б дати життя людської душі» (св. Амвросій, Exp. Ps. 118, 29). Не відміняючи звичайних практик скромного харчування та не служіння примхам тіла, зрозуміймо, чого насправді бажає наше серце і кому служать дні нашого короткого життя? Чи насправді Живому Богу?

Переживімо нинішній Великий піст в дусі християнського братерства і любові, яка знаходить своє вираження в реальній турботі про наших ближніх, про їхнє фізичне і духовне добро. У християнській традиції піст тісно пов’язаний з милостинею. «Діла милосердя, в основному не є плодами зусиль людини, вони народжуються з самої віри, виходять з благодаті, якої Бог дає достатньо» – навчає нас Святіший Отець Франциск. – Відкриймо наново учинки милосердя щодо тіла: нагодувати голодних, напоїти спраглих, одягнути нагих, подорожніх у дім прийняти, тощо»  («Misericordiae vultus» «Обличчя милосердя»).

Ми не можемо втекти від слів Господа, бо ж на їх підставі ми будемо суджені: чи дали їсти тому, хто голодний, чи дали напитися тому, хто спраглий, чи прийняли подорожнього в дім і чи вдягнули нагого, чи мали час, аби бути з хворим і в’язнем (пор. Мт 25, 31-45).

Виходячи в Боже Ім’я за межи рутинного посту у дусі попередніх років, подивімося на знаки часу, які не може не побачити віруюча людина. А побачивши, внесімо мир у ті місця нашого суспільства, де запанувала ворожнеча. Наша держава стогне від того, що люди захопилися силою та руйнівними плодами ненависті. Хто зупинить війну на Сході та вже і поруч з нашими домівками, якщо хтось ще не побачив. Вона має приховане обличчя, але те саме люте обличчя.
«Не можете служити двом богам» – каже Ісус. Не даючи милостині Йому, коли приходить до нас у бідоласі, наш народ щодня платить данину демону, ім’я якого – корупція. Легко повірити, що вона декому спрощує життя. Лише люди віри розуміють, що за послуги Злого ми самі ж платимо нестабільністю життя, війною, несправедливими цінами тощо… Платимо також можливістю спасіння. Бо ці речі несумісні.

Бог не запрошує нас до зміни раціону харчування, а до свідомої і наполегливої боротьби, ціною якої буде наше спасіння. І не лише наше, а ще й тих, кого Господь поставив на нашому щоденному шляху. Зокрема і на шляху найближчих 40 днів. Великий Піст – це час жалю, коли ми можемо вигукнути разом з Псалмоспівцем: «Поверни мені радість спасіння твого і зміцни мене духом благородним, … і язик мій буде радуватись твоїм милосердям!» (Пс 51,14.16)

Коли ми таким чином переживаємо Великий Піст, і в такому дусі приймемо і виконаємо ті практики покаяння, які пропонує нам Церква, силою Святого Духа в нас відбувається перехід – Пасха, що перевершить результат звичайних наших зусиль: преображення, зміна нашого життя. Ось чому, слідом за апостолом Павлом, літургія називає цей час часом сприятливим, часом спасіння.

Я бажаю вам, дорогі брати і сестри, щоб Великий піст, який починається, приніс нам якомога більший і достойний духовний плід. Нехай цей сорокаденний період покаяння і навернення духовно змінить кожного з вас і все наше суспільство.

Я доручаю всіх вас під милість Тієї, Котру наш народ від століть величає як  Царицю та Прикрасу Степів України, Пагорбів Поділля і Волинських Лісів, Дивовижну в Бердичівській іконі! Марію! І на плідне переживання Великого посту від щирого серця Благословляю: В ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Амінь.

Віталій Кривицький SDB
Єпископ Київсько-Житомирський

The post Пастирський лист єпископа Віталія Кривицького на Великий Піст first appeared on Парафія св. Йоана з Дуклі.

Улюблені Брати і Сестри!

Сьогодні у єдності з усією Церквою ми починаємо Адвент, незвичайний час, коли в серцях будиться очікування на повернення Христа і спомин про Його перший прихід, коли Він, зрікшись своєї божественної слави, прийняв наше смертне тіло. Коли я читав сьогоднішній уривок Євангелія, мені пригадалися слова Ісуса, які наводить Євангелист Марко: «Мавши очі не бачите, і мавши вуха не чуєте» (Мк 8,18). Чому я єднаю цю цитату з сьогоднішнім Євангелієм? Це тому, що все сьогоднішнє Євангеліє завершується закликом Ісуса, з яким Він звертається до своїх учнів: «Пильнуйте!». Але ж сьогодні учнями Христа є ми, це до нас Він промовляє тепер, це ми повинні почути цей заклик. Адже віруємо, що Боже Слово живе, що Бог керує його до нас в кожному часі. Воно таке ж, незмінне і дане нам, щоб ми проголошували його і виконували в нашому житті. Тому розважмо разом, що означає цей заклик Ісуса, як його застосувати у нашому житті, а особливо у визнаванні нашої єдиної віри. Приймімо його тепер, у часі, який нам даний, і не ігноруймо його, щоб ми не пропустили тієї однієї найважливішої миті, коли надійде Господь.

«Пильнувати» означає: не спати, мати відкриті очі, бачити. Гарним прикладом такого розуміння заклику Ісуса є поведінка матері, яка перебуває біля своєї хворої дитини. Вона розуміє, що не може допустити хвилини неуважності та зволікання. Вона знає, що, не зважаючи на свою втому, повинна бути готовою задовольнити потреби дитини. Так само і ми не можемо проспати, закрити свої очі і не зауважити тієї миті, коли Слово стало Тілом і оселилося між нами, обіцяючи нам дар спасіння. «Пильнувати» означає не спати і бути тверезим, завжди готовим діяти. Здається, що такої постави сьогодні як ніколи потребує людство, щоб вірно оцінити і зрозуміти, що є для нього справжнім добром, а що злом. Ми потребуємо цього, щоб не піддатися чужому та ворожому повчанню, яке випробовує нашу віру, чи, бувало, не вдасться звести нас на шлях, який тільки частково опирається на Євангелії. Ісус, який звертається до своїх учнів з закликом «пильнуйте», запрошує їх до того, щоб вони були уважними, щоб стерегли своєї віри, довіри та перебування з Богом Отцем; щоб у своєму сприйнятті реальності вони не втратили з очей Божого плану спасіння, який передав їм Ісус Христос. Все те, що пов’язане з Ісусовим закликом пильнувати, ми повинні почути цієї Неділі, коли починається Адвентовий час, що означає з одного боку прихід, а з іншого – присутність Ісуса Христа, який в ім’я Бога Отця приносить людині дар відкуплення. Слово «пильнуйте», яке Ісус промовляє в сьогоднішньому Євангелії, запрошує нас до того, щоб ми не пропустили приходу і присутності Відкупителя в реальності і дійсності щоденного життя і сучасної історії. Тому прошу Вас: поставмо цей Ісусовий заклик до пильності посеред нашого сьогодення, надаючи йому рис щоденного, конкретного життя. Це відбуватиметься за умови старанного виконання обов’язків, коли ми з належним зусиллям будемо дбати про все вдома, на роботі, у тих місцях, куди посилає нас Бог. Коли перебуватимемо на молитві, щоб бачити і розпізнавати Божу волю і виконувати її. Коли ми робитимемо добрі діла не для того, щоб нас хвалили люди, але для того, щоб прийняв нас Бог.

Улюблені!

Адвент – це також благословенний час, коли Бог нагадує нам про те, що є дійсно важливим для нас і про те, Кого ми очікуємо. Це період духовного відкриття на нове світло, нове життя та нове народження Христа в наших серцях. Тож затримаймося на кілька хвилин і зробімо щирий іспит совісті. Ми маємо так багато гарних планів і добрих намірів у житті, але ми так часто відкладаємо їх на майбутнє. Наприклад, ми обіцяємо, що більше часу присвятимо поглибленню нашої віри та приязні з Богом, і постійно відкладаємо це на потім. Ми мріємо про кращу і глибшу молитву, і знову ж відкладаємо її на завтра. Багато батьків хочуть присвятити родині більше часу, але відкладають це на пізніше. Ми хочемо зірвати з алкогольною залежністю, курінням, лінощами, плітками, критикою, але це лише порожні мрії. Загляньмо, отже, сьогодні в наші серця і розважмо, що ми хочемо змінити в нашому житті. Що найбільше віддаляє нас від Бога і людей? Що має статися, щоб Ісус міг з радістю увійти до нашого серця і знову оселитися в ньому? Нам, можливо, доведеться попрощатися з гріхом лінощів у молитві, пропусканням недільної Святої Меси, гайнуванням часу, обмовами, недоброзичливістю до людей, гордістю, пияцтвом, нечистотою, запеклим гнівом. Нехай Адвент, який ми починаємо сьогодні, буде часом роздумів, пильності та приготування. Нехай він стане часом тиші, кращої молитви, упорядкуванням нашого життя, радісним очікуваннями не тільки на Різдво, але й на зустріч з Христом у вічності.
На зорі Адвенту, дбаючи про кращу якість нашого життя, занесімо нашу молитву і прохання: Допоможи нам, Христе, добре приготуватися до Різдвяних Свят та Твого другого пришестя. Відкрий у цьому часі наші очі, щоб ми могли споглядати Твоє Обличчя в обличчях бідних та нужденних людей. Відкрий наші вуха, щоб ми могли чути Твій голос в голосах усіх тих, хто плаче. Обдаруй нас вмінням нової мови, щоб ми могли розповісти Добру Новину про спасіння всім тим, хто ніколи про це не чув. Сотвори в нас нові серця, щоб ми могли поділитися Твоєю любов’ю з тими, хто її ще спізнав. Стань миром, щоб закінчилася війна і настав щасливий час у кожній родині.
У всіх цих прагненнях, постановах та сподіваннях, нехай підтримує нас Матір Божого Сина, заступництво Святих і благословення, яким нехай обдарує нас Бог Отець, Син Божий і Святий Дух.

Амінь.

Львів, 1 грудня 2017 року
Архієпископ Мечислав Мокшицький
Львівський Римсько-Католицький Митрополит

The post Пастирське послання на Адвент 2017 first appeared on Парафія св. Йоана з Дуклі.

Всечесні Брати у Священстві!
Дорогі Особи Богопосвяченого Життя!
Улюблені Брати і Сестри!

В Попільну Середу, коли на порозі Великого Посту ми приймали знак посипання попелом, ми чули важливі слова: «Навертайтеся і віруйте в Євангеліє». Ці слова можна назвати посланням і дорогою для доброго переживання не тільки сорока днів посту, але і всього нашого життя. Та не достатньо тільки послухати і прийняти попіл, ми повинні вирушити в дорогу, на якій зі слів зродяться конкретні вчинки.

Таке розуміння поділяє також папа Франциск, який в Посланні на Великий Піст цього року написав: «Великий Піст – це новий початок, дорога, що веде до надійної мети: до Пасхи Воскресіння, до перемоги Христа над смертю. Цей період завжди звертається до нас із наполегливим запрошенням до навернення: християнин покликаний повернутися до Бога «усім своїм серцем» (Йоіл 2,12), щоб не вдовольнятися пересічним життям, але зростати у приязні з Господом. Ісус – вірний друг, який ніколи нас не залишає, бо навіть тоді, коли грішимо, терпеливо очікує на наше повернення до Нього і цим очікуванням виявляє Своє бажання простити».

Тому серед багатьох аспектів Великого Посту, які вважаємо найважливішими, є і той, який пов’язаний з тишею, затриманням, задумою. На жаль, під тиском повсякденних справ багатьом людям дуже важко знайти час і сили на релігійні практики Великого Посту. Реколекції, Хресна Дорога, Гіркі Жалі деяким здаються майже недосяжними.

Чи справді світ аж так поглинув наше життя, що ми вже нездатні знайти часу для Бога, а тим самим і часу для себе? Євангеліє, що розповідає про спокушування Ісуса на пустині, яке читаємо щороку в Першу Неділю Великого Посту, пригадує нам перш за все про те, скільки залежить від самої людини. Особливо остання відповідь Христа: «Господу, Богу своєму, поклонятимешся і Йому єдиному служитимеш!», вказують на суть усього нашого життя. Якщо серед дуже важливих і поглинаючих занять ми зможемо пригадати собі Кому маємо поклонятися і Кому служити, ми зможемо на все знайти час.

Тому слід краще вчитатися в текст сьогоднішнього Євангелія, шукаючи там того, що допомагає будувати добру ієрархію цінностей. Кожна відповідь, що виходить з уст Христа, вказує в цьому уривку на Бога. Він – Перший. І Він – відповідь на всі запитання. Хто до Нього звертає своє серце, переможе всі спокуси і впорядкує своє життя.

Улюблені Брати і Сестри!

В переживання Великого Посту у цьому році вписується також велика подія – сторіччя Об’явлень в Фатімі. Нам не можна ігнорувати голосу Божої Матері, яка через трьох дітей – Франциска, Гіацинту і Лучію передала важливий заклик, який є таким актуальним для нас і всього світу і який заключається в одному слові – ПОКУТА!

У Фатімському посланні це слово має дуже широке значення. Це не тільки надзвичайні покутні подвиги, які, звісно, подобаються Богові і потрібні нам, але у Фатівському об’явленні – це передусім наші звичайні повсякденні вчинки.

У 1916 році під час другого свого об’явлення Ангел не тільки закликав дітей до молитви, але й сказав: «Неустанно жертвуйте Найвищому молитви та вчинки покаяння». А коли Лучія запитала: «Які це вчинки?», почула відповідь: «З усього, з чого тільки можете чиніть пожертву як винагородження за гріхи, які Його (тобто Бога) ображають, а також, щоб випросити навернення для грішників».

Духовність, яка розвивалася в дітях, не була егоїстичною, не мала на меті тільки власне спасіння. Діти добре розуміли, що все їхнє життя та все, що в ньому є слід складати Богові в жертві винагородження та благання про навернення бідних грішників. Це підтверджує також свідчення Лучії, яка так розповідала про її відвідини хворої Гіацинти в лікарні: «Я застала її такою радісною, якою вона була завжди. Вона притулила мене, і я запитала чи вона дуже страждає?» «Так, – відповіла Гіацинта, – страждаю, але жертвую це за грішників і як винагородження Непорочному Серцю Марії».

Отже, з Фатіми лунає заклик до освячення всього нашого життя, кожного найменшого вчинку, тих наших щоденних обов’язків, що випливають з нашого покликання. Усі наші жертви мають вартість лише силою Жертви, яку склав Божий Син, який став людиною і повністю з’єднався зі своєю Церквою.

Тому покаяння, якого вимагає від нас Бог, це жертва, яку складає кожний з нас особисто, живучи праведно і дотримуючись Божих заповідей. Найважливішим елементом введення в життя фатімського послання є сумлінне виконання обов’язків нашого покликання. Це означає, що християнин повинен виконувати свою працю згідно з Божим Законом, зберігаючи Божу Правду і будучи свідком цієї Правди. Додаючи до цього молитву на розарії і нашу щоденну побожність, ми будемо прямувати до образу наверненого християнина, який, як говорить перший Псалом, «за порадою безбожників не ходить і на путь грішників не ступає, і на засіданні блюзнірів не сідає, але в Господа Законі замилування має і над його Законом день і ніч розважає» (Пс1).

В світі подвиги отримують визнання та оплески. Але слава часто триває недовго. А скільки ж героїзму треба, щоб день за днем виконувати звичайні речі, про які ніхто не буде знати, яких ніхто не зауважує! Скільки потрібно героїзму, щоб сумлінно виконувати обов’язки подружнього, богопосвяченого життя, життя в самотності, християнського життя.

Дорогі Брати і Сестри!

Саме в цьому дусі переживаймо час Великого Посту і зробімо це способом всього нашого життя, адже такої постави потребує від нас Церква і світ, а в ньому Україна. Усі проблеми різного роду можна розв’язати лише шляхом порозуміння і навернення в учинках і молитві. Це стосується всіх, починаючи від цивільної влади, через спільноту Церкви і нашу особисту поставу. Ніколи не подолаємо зла злом, цим ми тільки його підсилимо. Ніколи неправду не подолаємо неправдою, цим ми тільки її примножимо. Ніколи не подолаємо брехню обманом, цим ми її тільки збільшимо.

Якщо прагнемо перемоги добра, будьмо добрими і витривалими, маючи відвагу сказати злу: відійди, відступи і не введи нас у спокусу.

На цій дорозі покаяння нехай підтримує нас Марія, Фатімська Мати і благословить нас Бог Всемогутній Отець і Син, і Святий Дух. Амінь.

Львів, 1березня 2017 року
№ 114/2017
+ Архієпископ Мечислав Мокшицький
Львівський Римсько-Католицький Митрополит

The post Пастирське послання на Великий піст A.D. 2017 архієпископа Мечислава Мокшицького first appeared on Парафія св. Йоана з Дуклі.